Програма партії “Справедливість”

Програма партії “Справедливість”

ПРОГРАМА
партії “Справедливість”

За соціальну справедливість і рівність, єдність і благополуччя українського народу

Київ – 2014

Партія «Справедливість» створена у 2000 році. Головним завданням своєї діяльності вважає турботу про Людину, благополуччя українського народу, всебічне зміцнення і утвердження суверенної і незалежної, демократичної України, захист конституційних прав і свобод громадян, піднесення їх життєвого рівня, добробуту, безпеки і духовності на основі праці, народовладдя, соціальної справедливості.

Людина, її всебічний розвиток і самопочуття, незалежно від статі, віку, походження, класової належності, національності, віросповідання, освіти є вищою метою діяльності партії.

Ухвалюючи цю програму, партія усвідомлює, що світ не стоїть на місці, відбуваються певні зміни і в самій Україні. Саме тому Програма визначає напрями та стратегію діяльності партії, спрямовані на досягнення мети і завдань на певний період, поза яким програмні положення будуть корегуватися та уточнюватися з урахуванням реалій часу.

1. За що ми боремося. Наші цінності

Ідея соціальної справедливості, демократичного соціалізму захопила уяву людей усього світу, забезпечила успіх прогресивних політичних рухів, сприяла значному поліпшенню життя найманих працівників, справила вплив на формування сучасного суспільства.

Демократія і права людини є сутністю влади народу та інструментом контролю економічних структур, котрі тривалий час домінували над ними. Адже за відсутності демократії соціальна політика може маскувати диктаторський характер влади. Проте якої б форми не набувала демократія – національної або міжнародної – вона повинна забезпечувати цілковите дотримання прав як більшості, так і меншості.

Партія «Справедливість» є лівоцентристською, соціал-демократичною партією, яка ставить на меті благополуччя людини та прагне інтегруватися до Соціалістичного Інтернаціоналу і Партії європейських соціалістів.

Наші цінності

Справедливість – означає припинення будь-якої дискримінації особи, рівність у правах та можливостях, справедливий розподіл доходів, захист від бідності та свавілля влади, соціальні гарантії, достойні пенсії, доступність і якість медицини та освіти. Справедливість потребує компенсації за фізичну, розумову та соціальну нерівність, а також усуває будь-яку залежність від власників засобів виробництва чи від можновладців.

Свобода. Кожна людина повинна бути вільною від політичного примусу, а також має право діяти відповідно до своїх особистих цілей та індивідуальних можливостей. Це стане можливим лише тоді, коли людство досягне успіху в своїй прадавній боротьбі за те, щоб стати творцем своєї історії і не допустити того, щоб людина, клас, стать, релігія або раса втратили рівність або були поневолені.

Рівність – є виявом рівної цінності всіх людей і обов’язковою умовою вільного розвитку особи. Принципова економічна, соціальна та культурна рівність потрібна як для реалізації якнайрізноманітніших здібностей індивідів, так і для досягнення соціального прогресу. Ми за надання рівних прав чоловікам та жінкам не тільки в теорії, але й на практиці — на роботі, у сім`ї, в усіх сферах соціального життя. Ми за забезпечення рівних прав усім расам, етнічним групам, націям та віросповіданням.

Солідарність. Це практичне відображення спільності людства та співчуття до жертв несправедливості. Основні гуманістичні традиції є стрижневими принципами солідарності.

Демократія – передбачає надання людям в рамках вільних виборів можливості вибору між різноманітними політичними альтернативами; можливості заміни уряду мирними засобами на засадах мирного волевиявлення народу; гарантування прав особи та меншості; функціонування незалежної системи судочинства, що ґрунтується на пануванні закону та неупередженого ставлення до всіх громадян.

Ми виступаємо за подолання морально-духовної кризи в Україні, за право кожного громадянина отримати за рахунок держави повну якісну освіту, як середню так і вищу. Партія бореться і буде рішуче боротись із проявами корупції в освіті. Ми всіляко будемо дбати про Учня, Студента, Вчителя і Вченого. Ми маємо програму порятунку української освіти і реалізуємо її.

Партія «Справедливість» виступає за відродження української духовності, за розвиток української культури, мови. Ми поважаємо права наших громадян інших національностей і всіляко будемо сприяти їм вільно користуватися національними надбаннями, в т.ч. і рідною мовою.

Ми з глибокою повагою ставимося до релігійних почуттів громадян, обстоюємо невтручання держави у справи церков і релігійних об’єднань та готові до активної співпраці з тими конфесіями, які сповідують мораль, чесність, доброту, пошану до людини і України.

Важливим для нас є всебічна підтримка охорони здоров’я, розвиток людини, фізичної культури і спорту.

У якій би сім’ї не народився українець – він має бути забезпечений державою якісною освітою і медичним обслуговуванням. Це – принципова позиція партії «Справедливість».

Наприкінці ХХ століття населення України становило 52 млн. чоловік. Середньорічний дохід на душу населення був значно вищим, ніж тепер. Крім того, значна частина національного багатства перерозподілялася на користь громадян через забезпечення державою реально безоплатних освіти, охорони здоров’я, лікування в медичних закладах тощо. Безробіття не існувало.

За більш, ніж два десятиліття незалежності Україна не змогла вийти із затяжної кризи, населення зменшилося на 7 млн. чоловік. Середньорічний доход на душу населення є одним із найнижчих в Європі. Україна - єдина із колишніх республік Союзу, ВВП якої не досяг рівня 1990 року. Реальне безробіття охоплює майже третину працездатного населення. Майже п’ять мільйонів наших співвітчизників перебуває на заробітках за кордоном. Освіта, особливо вища, медицина все більше комерціалізуються і стають недоступними багатьом громадянам. Безкоштовні послуги в цих сферах стають винятком.

Сьогодні в Україні  боротьба олігархічних кланів між собою  за власність та владу викликала нестабільність і хаос у всіх сферах життя країни. Куди б ви не звернулися в державі – від суду до лікарні, міліції чи адміністрації – на вас чекає несправедливість, байдужість і зневага!

Політична влада, змінюючи одна одну, діє неадекватно викликам часу, соціально-економічній ситуації і суспільним очікуванням. Україна не використовує переваг незалежності, а демократичні зрушення, економічні свободи гальмуються чиновництвом, олігархічними кланами. Це призвело до гострого суспільно-політичного конфлікту та повалення наскрізь корумпованого режиму Януковича. Україна пройшла через численні жертви у своєму праві на європейський вибір та гідне життя громадян.

Політична система держави, сформована за формальною участю народу, довела свою неспроможність, бо на практиці стало реальним застосування грубого адміністративного ресурсу, маніпулювання та ганебна купівля голосів виборців. Хоча в Україні зареєстровано майже дві тисячі громадських організацій і більше двохсот політичних партій, це аж ніяк не є свідченням якісних демократичних перетворень. Народні маси нерідко само організовуються у боротьбі за свої політичні, громадянські і соціальні права.

Практично половина громадян України, які мають право голосу, не довіряють ні владі, ні політичним партіям, багато не вірить і у власні сили, третина виборців не беруть участі у виборах.

У країні утвердився хибний економічний курс та наджорстка монетаристська лінія, невиправдано форсувалися процеси роздержавлення і приватизації, особливо в енергетиці, аграрному секторі, зв’язку, транспорті та інших суспільно важливих та соціально чутливих сферах. Робиться замах на останнє, що є в українців – землю. Тривають такі негативні процеси як рейдерство, банкрутство підприємств, процвітає злочинність та корупція. В соціальній сфері погіршується становище людей пенсійного віку, посилюється моральне й духовне зубожіння молоді, студентства.

Продовжує занепадати українська наука, науково-дослідні установи, скорочується обсяг фундаментальних і прикладних досліджень, що у пору інформаційних технологій віддаляє нашу країну від економіки знань, перспективи відродження добробуту й могутності держави. Сучасні кваліфіковані фахівці шукають кращої долі за межами України, віддаючи свій інтелект на розвиток інших держав.

Тим часом, економіка України переважно базується на видобутку сировини, виробництві низькоякісного металу, продукції хімії. Дрібний та середній бізнес не має реальної підтримки. До цього часу державою не визначені пріоритетні напрями відродження економіки, відсутня справжня національна програма соціально-економічного розвитку України.

Стосунки з країнами СНД, ближнього зарубіжжя не дають належної впевненості у добрих перспективах, а міждержавні зобов’язання не мають надійних гарантій. Свідчення цьому – ганебна анексія Росією Криму та війна у східних областях України, підтримка сепаратизму і терористів, здавалося б ще донедавна найближчим сусідом і союзником.

Україна більш активна у стосунках з Євросоюзом, завдяки самопожертві українці домоглися асоційованого членства у ньому, проте підтримка Європи нашої країни у боротьбі з агресією є дуже слабкою і недієвою. Це вимагає рішучої позиції і активної дипломатії.

На жаль, сьогодні Україна ще не є самостійним гравцем, свою зовнішню і внутрішню політику вона здійснює під тиском міжнародних структур, зокрема МВФ, які ставлять наджорсткі умови, незважаючи навіть на реальні втрати нашої держави, в т.ч. людські, від неоголошеної війни. Свідчення цього -  нищівна пенсійна реформа, нелюдська тарифна політика, скасування пільг значній частині населення, податковий тиск на дрібний бізнес, людей найманої праці, легітимізація тіньового капіталу, тощо. Фактично у наслідок цього Україна може перетворитися на периферійну країну із державним капіталізмом.

Загальним показником сучасного стану України є загроза суве­ренітету держави, її національній безпеці. Головна причина такого стану - зовнішня агресія та потурання агресору тими, хто мав би гарантувати безпеку і цілісність України. Будапештський меморандум, прийнятий після добровільного ядерного роззброєння України виявився не більше ніж папірцем. Одначе є й внутрішні фактори, як: узурпація всіх важелів влади крупним олігархічним капіталом, відсутність суттєвих кроків до підйому благополуччя громадян та зростання вітчизняного товарного виробництва і створення ефективного внутрішнього і міждержавного зовнішнього ринків на паритетних, взаємовигідних умовах із зацікавленими у цьому сусідами, а також у наявності великого внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Партія «Справедливість» застерігає: якщо влада оперативно не зробить висновків з останніх революційних подій в Україні, не вживе рішучих і чітких кроків на обмеження зажерливості акул бізнесу та реального підняття доходів населення, рівня і якості життя людей – на Україну чекає нищівне класове протистояння аж до соціального революційного вибуху з катастрофічними наслідками. Допустити цього не можна за жодних обставин. Це засторога не тільки владі, але й усім відповідальним політичним силам України.

Натомість політичні партії продовжують змагатися у рейтингах, замість боротьби за покращення долі народу і держави. Ця боротьба ще й не починалася, незважаючи на безліч партійних гасел у різних політичних таборах.

Як свідчить міжнародний досвід, зокрема європейських країн, економічне і соціальне благополуччя не можливе без наявності в країні сильної соціально орієнтованої соціал-демократії, партії демократичного соціалізму, яка б сповідувала принципи свободи, демократії, рівності, солідарності та справедливості. Партія «Справедливість» є саме такою політичною силою.

незалежності і державності

Партія «Справедливість», оцінюючи економічні, соціальні і суспільно-політичні тенденції сьогодення, констатує, що з плином часу Україна усе більше набуває формально-правових ознак незалежності. І водночас все гостріше постає питання: а чи має вона реальну, передовсім економічну, незалежність?

До проголошення державної незалежності 95% власності на засоби виробництва на території України було в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Оскільки власність, з одного боку, і влада, з іншого, знаходяться в діалектичній залежності і взаємодії, то основні важелі соціально-економічної політики та зовнішньоекономічної діяльності України також були зосереджені в руках центру.

Після проголошення державної незалежності уся ця власність була юридично закріплена за нашою державою. Але чи стала вона власністю народу, чи здійснюються в країні такі реформи, чи проводиться така політика, щоб власність перейшла в руки безпосередніх працівників, щоб відбулося поєднання працівників із засобами виробництва і результатами своєї праці, яке, власне, і має дати могутній поштовх розвитку виробництва? Від відповіді на ці питання залежить перша найважливіша ознака економічного суверенітету.

Друга - від нового геополітичного становища нашої держави, від її перетворення в суб’єкт світового господарства, міжнародних економічних відносин, від місця, яке вона займе у цьому господарстві (зокрема, чи увійде в число передових країн світу, чи, навпаки, скотиться на периферію світової економіки, перетвориться на сировинний придаток).

Виходячи із структури сучасних продуктивних сил (їх елементами є людина, засоби праці, предмети праці, наука, сили природи, які використовуються людьми, форми і методи організації виробництва, а також інформація), виділяються такі основні форми економічної незалежності (безпеки) держави: технічна та технологічна, сировинна, кадрова, наукова незалежність; енергетична та інформаційна незалежність, незалежність у впровадженні власних форм і методів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність).

Як відомо, людство у своєму розвитку проходить три технологічних способи виробництва. Перший - оснований на ручній праці. Другий - на машинній, і третій - на автоматизованій праці. Якщо розвинуті країни світу наближаються до вищого ступеня технологічного способу виробництва на автоматизованій праці (його ознаками є використання ЕОМ п’ятого покоління, “інтелектуальних роботів”, широке впровадження робототехніки, ГРІН-технологій), то в Україні пануючими є технологічні способи виробництва, що ґрунтується на третьому та четвертому технологічному укладі, на ручній та машинній праці.

У народному господарстві нашої країни приблизно половина працюючих зайнята ручною працею. Засоби праці, які уособлюють машинне виробництво, є фізично і морально застарілими. Лише близько десятої частини засобів праці частково уособлюють технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці.

Продовження процесу виробництва з такою технікою у нашій країні за умови постійного технічного переозброєння всіх галузей народного господарства у розвинутих країнах Євросоюзу, всього світу означає, що в Україні все менше виготовляється конкурентоспроможних товарів і послуг, все більше не використовуватимуться одержані працівниками знання у системі освіти, а отже, деградуватиме робоча сила. На жаль, нині лише близько відсотка нашої промислової продукції є конкурентоспроможною на світових ринках. Подальше зниження цієї частки позбавляє нашу державу будь-якої можливості стати активним учасником Європейського союзу, міжнародного поділу праці у виробництві промислових товарів.

За таких обставин потрібно або вживати наджорстких заходів до іноземних конкурентів з метою повного недопущення їхніх товарів на вітчизняний ринок, або зовсім “придушити” національного виробника і однозначно перетворити Україну на ще більший сировинний придаток, а працівників - найдешевших чорноробів Європи і світу.

Наша партія відкидає обидва ці шляхи як дорогу у нікуди. У першому випадку країна перетвориться у замкнуту економічну систему, яка без зовнішніх імпульсів розвитку буде приречена на дальше руйнування. У другому - Україну очікує доля багатьох слаборозвинених країн світу, де панують голод та злидні.

Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно невідкладно здійснити комплекс антикризових заходів. Для цього має бути кардинально зміненим не тільки курс реформ, а й провідники такого курсу, на яких би щаблях економіки, політики, соціальних відносин вони не перебували та до яких би таборів не належали. У певному сенсі, без ментальної економіко-світоглядної «люстрації» кадрів тут не обійтися.

3.1. Україна – типовий зразок олігархії

Сьогоднішня Україна – типовий зразок олігархії, природу якої  дослідив ще Арістотель. Існує чотири форми олігархії: перша, коли участь у політичних справах залежить тільки від майнового цензу, отож, той, хто має більше майна, тому дістається більше політичних прав; друга, коли ценз дуже високий, то олігархічна влада зосереджується в руках дуже небагатьох.; третя, коли олігархія відтворює себе через передачу прав від батька до сина; нарешті, четверта форма, коли панівний клас багатіїв ставить свою особисту сваволю вище від закону, коли вони урядують державою, як їм заманеться.

Яскравий приклад цієї, четвертої, форми олігархії – режим Януковича, який поволі відходить у минуле. Відходить, але ще присутній у  багатьох сферах.

Партія «Справедливість» рішуче засуджує недемократичну антинародну модель архаїчного олігархату, яка, власне, є головною проблемою сучасної України, гальмом на шляху її розвитку. Олігархічно-буржуазно-ліберальна модель економіки забезпечується такою ж олігархічною системою організації влади, де діє хитрий тандем «влада-опозиція», що не має нічого спільного з демократичною організацією влади.

Політика «власного благополуччя», незважаючи на періодичні зміни персон у владі і в опозиції, продовжує збагачувати так звану «еліту» та опускати за межу бідності основну трудову частину суспільства (найманих працівників, дрібних підприємців, інтелігенцію, селянство), виганяючи найактивніших на чужину у пошуках шматка хліба. Заради збагачення олігархія править як їй заманеться, не тільки грубо нехтуючи елементарними економічними законами, але й людською мораллю.

Держава і влада працюють на вузьке коло олігархів і кланів, а не на все суспільство, вбиваючи тим самим головні принципи здорового суспільства: право й справедливість.

Під олігархами ми маємо на увазі не всіх великих підприємців. Олігархи – це реальні власники великого капіталу, тісно пов’язані із владою (законодавчою, виконавчою, судовою) і політикою, які мають у владі своїх представників та володіють засобами масової інформації. Інакше кажучи, олігархія – це узурпація влади вузькою групою багатих людей, що здобули й примножують своє багатство шляхом пограбування держави та населення. Власність в сьогоднішній Україні, по суті, зосереджена в руках кількох десятків олігархічних родин. Вони ж впливають і на владу.

Олігархи лише вичавлювали й продовжують вичавлювати всі соки із залишків української промисловості, землі й родовищ корисних копалин. Таким чином, як показує досвід останніх років, вони аж ніяк не є «ефективними власниками» та «умілими керівниками», як переконують нас ЗМІ, що їм належать. По суті, вони є мародерами, які зробили свої статки на грабунку не ними створеного, але ними привласненого багатства.

Кланово-олігархічна структура влади в Україні сьогодні є об’єктивною реальністю. Для того, щоб її ліквідувати, потрібно сформувати систему народовладдя, яка буде базуватися на максимально широкому представництві народу у владі. Концентрація економічної влади в руках декількох людей має поступитися іншому устрою, за якого кожен як громадянин, споживач або найманий працівник має право впливати на напрям і розподіл продукції, формування засобів виробництва та умов праці. Державі потрібно регулювати діяльність ринку, зважаючи на інтереси людей, і прагнути до того, щоб усі працівники мали зиск від запровадження нової технології як у їхній виробничій діяльності, так і внаслідок збільшення вільного часу і розширення можливостей для індивідуального розвитку.

Сьогодні всі основні українські партії – створені олігархами або захищають їхні інтереси. Переважна більшість громадян позбавлена реальної можливості впливати на прийняття державних рішень. Їхня участь у політичному житті, по суті, обмежена участю у виборчих кампаніях, що вже давно перетворилися у «вибори без вибору». Тому після виборів в країні нічого, по суті, не змінюється.

3.2. Вихід із ситуації - зміна нинішньої системи влади

Єдиний вихід з цієї ситуації - змінити всю нинішню систему, розірвавши ланцюжок «олігархи - політика - влада – держава».

Зробити це можуть тільки нові політичні сили й нові політики, не пов’язані з олігархами, які сповідують демократію, свободу і соціальну справедливість.

Єдиний можливий шлях до появи таких нових, патріотичних лідерів держави – в самоорганізації та встановленні справжньої влади народу.

При цьому потрібно ретельно дотримуватись вимог економічних законів, і насамперед законів вартості, грошового обігу, планомірності, пропорційності та інших. Порушення вимог закону вартості, приміром, призвело до величезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством. Ось у чому основна причина бід нашого села, а не в тому, що земля не відчужується. Порушення вимог закону грошового обігу призвело до значної нестачі готівки (базових грошей), а отже, до кризи неплатежів, заборгованості з заробітної плати, ілюзорної фінансової стабілізації тощо. Щоб економіка не вмерла остаточно, необхідно негайно відкинути консервативну монетаристську модель, зміцнивши її в умовах, які уже склалися, соціал-реформістською.

«Справедливість» вважає надзвичайно важливим забезпечення рівних умов для функціонування усіх форм власності, усунення перепон державній, колективній власності (яка, до того ж, не має законного визнання), які створюються штучно задля домінування приватної власності, піднесення значення колективних форм, перш за все трудової колективної власності на засоби виробництва, створений продукт тощо.

Ми активно виступаємо на підтримку дрібного бізнесу, тих, хто сам працює і володіє результатами праці, формування в Україні т. з. потужного «середнього класу».

Партія «Справедливість» усвідомлює усю глибину кризових явищ і критичність ситуації в соціальній сфері, подолання яких вимагає невідкладної консолідації усіх державницьких, справді патріотичних сил. Чекати на те, що ситуація зміниться лише з приходом до влади нашої партії або інших лівих, - значить свідомо чи несвідомо сприяти продовженню деградації, руйнуванню економіки і навіть вимиранню населення. Займатися констатацією фактів і критикувати владу для політичної партії замало. Треба щоденно боротися, добиватися радикальних змін, уже сьогодні рятувати людей і всю Україну! Ми готові до такої боротьби!

4. Партія і пріоритетні напрямки її діяльності

Вектор нового курсу, реформ заради людини, як їх бачить наша партія, повинен орієнтуватися на здійснення комплексу заходів щодо стимулювання платоспроможного попиту населення, насамперед за рахунок істотного підвищення заробітної плати. Це водночас означатиме дотримання вимог закону попиту і пропозиції. Світовим цінам має відповідати світовий рівень зарплати! І тільки за цієї умови будуть подолані злидні, відбуватиметься товарно-грошовий обіг. Підприємства отримають кошти тоді, коли стратегічним інвестором, у певному розумінні, стане народ України. Одним із головних принципів державної соціально-економічної політики стане неухильне збільшення частки зарплат і пенсій в структурі ВВП із наближенням її до стандартів Євросоюзу.

До речі, це, поряд із комплексом інших заходів, допоможе сформувати належний інноваційно-інвестиційний клімат в Україні. Зміна курсу вимагає реальних структурних реформ, науково обґрунтованої промислової політики, чітко визначених національних пріоритетів у цій сфері.

Особливої уваги потребує банківська система, посилення в цій сфері ролі держави, створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних та ін.). Це необхідно для здешевлення і доступності кредитів, спрямування їх на структурну перебудову і на вирішення інших проблем. Як відомо, комерційні банки України зосередили в своїх руках близько трьох чвертей кредитного ринку, що монополізує ціну кредитів, робить її непосильною для виробників.

Серед низки першочергових заходів зміни курсу реформ – відродження українського села, подолання безробіття через державний протекціонізм, розвиток великих кооперативів, фермерських господарств, потужну матеріально-технічну підтримку агрокомплексу. Основою агропромислового комплексу, звичайно, мають бути великі багатогалузеві господарства, здатні витримати виробничу й ринкову конкуренцію, підготовлені для застосування індустріальних технологій, сучасної техніки та наукових розробок. Проте не можна дозволити агрохолдингам ігнорувати інтереси сіл, збиткуватися із селян. Зміна форм власності на селі - справа важлива, але не головна. Головне ж - після державного зашморгу негайно піднести тяжко хворому селу кисневу подушку державної підтримки.

Ось у найзагальніших рисах той комплекс невідкладних заходів, без яких не може бути й мови про економічний суверенітет.

4.1. Відновлення виробничої сфери

Партія «Справедливість» вже сьогодні, ще не маючи влади, пропонує Президентові і урядові України невідкладно провести ряд заходів для розв’язання головної економічної проблеми сьогодення - відновлення виробничої сфери. Саме відновлення, а не призупинення спаду чи забезпечення мізерних темпів зростання. Перший крок у цьому напрямку - негайне очищення виробництва від існуючих перешкод та зашморгів. Для цього необхідно перейти на ринкові пра

1. Цінова реформа. Має ліквідувати диспаритет цін, забезпечивши провідним сферам виробництва (паливно-енергетичний комплекс, легка промисловість, сфера АПК, машинобудування, хімічна промисловість) приблизно однаковий рівень прибутковості з урахуванням їхнього реального матеріально-технічного стану, дійсної вартості виробничих витрат та нормальних умов розширеного відтворення.

2. Фінансово-кредитна реформа. Має забезпечити вільний доступ виробників до банківських кредитів за існуючими в світовій практиці відсотками.

3. Грошово-монетарна реформа. Має ліквідувати запроваджений в країні режим грошового голоду і забезпечити в економічному обігу кількість грошей, необхідну для нормального функціонування товарно-грошових процесів за світовими стандартами.

4. Реформа оплати праці та пенсійного забезпечення. Повинна відповідати трьом взаємопов’язаним принципам. Перший - рівна винагорода за відносно рівну щодо кількості і якості працю; другий - зайнятість у виробничій сфері за рівнем винагороди має бути престижнішою порівняно з іншими сферами зайнятості; третій - рівень зарплати і пенсії має бути достатнім для забезпечення прожиткового мінімуму і домінувати у вартості виробленого продукту і послуг.

4. Податкова реформа. Має орієнтуватися не на пошук надуманого рівня привабливості податкових ставок (для платника податку будь-яка ставка оподаткування не є привабливою), а на утвердження рівного податкового навантаження, причому достатнього для нормального фінансування потреб державного значення і необтяжливого з огляду на інтереси розвитку виробництва. Неосяжний резерв податкових надходжень - тіньова економіка, яка є опорою олігархів і чиновництва та залишається поза податковою системою.

6. Інвестиційна реформа. Має бути переорієнтована із безплідних умовлянь закордонних інвесторів і національних капіталістів (у виробничі руїни вони вкладати капітали не стануть) на залучення заощаджень масового національного інвестора, якому, в свою чергу, треба надати реальну можливість накопичення цих заощаджень.

7. Реформування бюджетної системи. Вона повинна здійснюватись на реальних соціально-економічних засадах функціонування. Бюджетний процес треба починати не з того, яку суму коштів обіцяють зібрати податкові органи, а з визначення реальних можливостей держави щодо обсягу створюваного ВВП, як справді забезпечити повне використання цих можливостей і в яких пропорціях найдоцільніше розподілити очікуваний ВВП між бюджетною та позабюджетною сферами, як забезпечити право громадян на освіту і медичне забезпечення, обороноздатність країни і її безпеку. Бюджет повинен розподілятися за принципом: 50% коштів залишаються в розпорядженні місцевих міських та районних громад, 50% - ідуть у центр на загальнодержавні потреби. Всі рахунки державних установ та підприємств мають знаходитися лише в державних банках.

8. Демократичне облаштування системи ринкових відносин на засадах рівності і соціальної справедливості. Адже відомо, що справжній ринок - той, на якому панують перевірені світовою практикою демократичні закони. Головні з них:

а)     панування еквівалентного обміну на ринку товарів, на ринку капіталів і ринку робочої сили;

б)    панівне становище на ринку споживача, а не виробника чи посередника (у нас це місце займає посередник з вигодою лише для себе);

в)     виважене регулювання ринкових відносин з боку держави, спрямоване на забезпечення примусового дотримання суб’єктами ринку цивілізованих правил гри.

9. Реформування системи державного регулювання економічних процесів. Будь-яка держава живе так, як працює, а працює так, як нею управляють. Масштаби занепаду вітчизняної економіки є свідченням непрофесійного регулювання її процесами з боку держави. Саме тому Україна фігурує серед світових рекордсменів негативних здобутків (падіння виробництва, колосальне матеріальне розшарування суспільства, рекордна “тіньова” економіка, рекордне пограбування заощаджень населення, рекордні затримки зарплат, мізерні пенсії, рекордні відсотки за кредит, незрівнянно мала грошова маса в обігу тощо). Причина цих явищ - не тільки низький менеджерський рівень чиновництва, урядової еліти, але й самоусунення уряду від регулювання економічних процесів внаслідок безоглядної лібералізації, що працює тільки на зміцнення позицій олігархії.

10. Наведення елементарного ладу у приватизаційних процесах. Відверто “прихватизаційний” характер цього процесу є чинником, що провокує постійну соціальну напругу і слугує яскравим доказом антинародної, протиприродної і антиекономічної спрямованості курсу ринкових перетворень “по-українськи”. Якщо в демократичних державах приватизація (денаціоналізація) власності здійснюється прозорим чином і шляхом викупу за повною вартістю, то в наших умовах вона мала і продовжує мати характер шахрайської змови між корумпованим чиновником і злодійкуватим покупцем, які до того ж мають “дах” на відповідних щаблях влади. В руках держави мають бути зосереджені 20-30 ключових монополій, які визначають основні можливості наповнення держбюджету і розвиток стратегічних галузей економіки (видобуток сировини та її переробка, енергетика, системні банки, горілчана і тютюнова промисловість, транспорт, ВПК, важка промисловість).

11. Наведення порядку в управлінні територіями, у державних та правоохоронних органах. Подолання корупції. Має бути забезпеченою участь громадськості в управлінні державою, підготовка ефективного резерву кадрів, відродження когорти справжніх українських управлінців, залучення до управління країною кращих з кращих.

«Справедливість» виступає за радикальне посилення можливостей та функцій місцевого самоврядування, зберігаючи унітарний устрій України. Базовими одиницями місцевого самоврядування мають бути територіальні громади сіл і селищ, міста та райони. Обласні, районні державні адміністрації, що формуються призначеннями згори, повинні бути ліквідовані, а їхні функції мають здійснюватися виконкомами місцевих рад. На законодавчому рівні мають бути забезпечені жорсткі і невідворотні санкції щодо хабарництва, проявів сепаратизму та інших злочинів, вчинених посадовцями різних рівнів.

Правоохоронна система вимагає докорінних змін. Вона повинна бути очищена від корумпованих осіб. Належить запровадити виборність суддів, регулярні звіти керівників усіх рівнів перед населенням.

4.2. Подолання енергетичної залежності

Особливого і надзвичайно серйозного значення наша партія надає подоланню енергетичної та сировинної залежності. Це – найактуальніше завдання, зважаючи, з одного боку, на загострення відносин з Росією, у яких «газова складова» стає політичним «аргументом» протистояння та, з іншого, на проблему внутрішнього національного використання газу. Так, обсяги споживання нафти у Франції, приблизно рівній з Україною за територією і чисельністю населення, вдвічі менші, ніж в Україні. Але при цьому обсяги ВВП у Франції приблизно в п’ять разів більші, ніж у нас! Вирішення сировинної проблеми можливе при переході від техніки і технології машинного виробництва до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, до економіки знань.

Найважливішими кроками щодо зменшення енергетичної залежності в межах технологічного способу виробництва є:

- максимальне отримання нафти на діючих родовищах, значне підвищення коефіцієнта її видобутку. За даними спеціалістів, у родовищах, де нафта залягає у дуже складних геологічних умовах, є кількасот мільйонів тонн її запасів. Крім того, разом з нафтою є понад 40 млн. кубометрів попутного газу. Підвищення нафтовіддачі на 15 - 20% привело б до подвоєння сировинної бази України;

- виробництво бензину, солярки, інших паливно-мастильних матеріалів з малоефективного низькосортного вугілля, яке не коксується і не спікається. Такий спосіб використовують в Японії, Німеччині та деяких інших країнах. Цей процес можна налагодити на коксохімічних заводах, що буде для них попутною спеціалізацією;

- здійснення комплексу заходів з виробництва біопалива для потреб сільського господарства на основі олії ріпаку. Відвівши 10% орних земель під озимий ріпак, можна забезпечити (при його урожайності 25 ц/га) отримання майже 3 млн. т біопалива - 75% річної потреби у дизпаливі усього агропромислового комплексу України;

- переведення з газу на вугілля частини електростанцій. Зокрема, Франція в найближчі роки збирається перевести на вугілля близько 70% своїх електростанцій, США - понад 60%. З цією метою найдоцільніше використовувати буре вугілля. При цьому з продуктів горіння сухої перегонки можна виготовляти синтетичне паливо;

- використання тепла на газонагнітальних станціях з газотурбінними двигунами. Крім того, доцільно на великих електростанціях виробляти водночас теплову та електричну енергію;

- застосування нетрадиційних джерел енергії. Така енергія успішно використовується в Норвегії, Японії, Англії, Австралії та Індії, почато розробку системи забезпечення ЄЕС електроенергією за рахунок хвильових електростанцій. При поєднанні хвильових електроустановок з вітровими видобуток електроенергії вздовж морського узбережжя України може дати в майбутньому близько 17 млрд. кВт.год. електроенергії;

- відкриття і розробка нових родовищ нафти і газу. Найперспективнішим районом України є Дніпровсько-Донецька западина, яка за економічними розрахунками ресурсів поступається лише Західносибірській улоговині;

- суттєве зниження енергомісткості виробництва і насамперед нафтомісткості. Так, у розрахунку на 1000 дол. виробленого ВВП Україна споживає 1840 кг нафтового еквіваленту, а Фінляндія - лише 206, Німеччина - 145, Франція - 182, Данія - 141 кг нафтового еквіваленту;

- подальший розвиток атомної енергетики. Нині ядерна енергетика дає 47% електроенергії в Україні. Ця галузь перебуває на порозі появи нового ядерного реактора з максимальною гарантією безпеки;

- здійснення комплексу заходів з економії палива і електроенергії у будівництві і промисловості будівельних матеріалів. При збільшенні рівня теплозахисту житлових будинків до середнього рівня західноєвропейських країн щорічне споживання паливно-енергетичних ресурсів зменшилося б на 15 млн. т умовного палива;

збільшення глибини переробки нафти. Здійснення цих заходів дало б можливість за рік  збільшити глибину переробки нафти з 53 до 72%, а відбір моторного палива - з 40 до 57%;

- скорочення видобування руд і виробництва чавуну, як найбільш затратних та енергомістких. Нарощування експорту цих видів продукції є вагомим чинником забруднення навколишнього середовища. Вся вона не відповідає світовим стандартам, що призводить до великої матеріаломісткості продукції, майже чверть металу йде у відходи.

Виходячи з цього, Україні треба поступово обмежувати експорт продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, добиватись міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

- комплекс заходів з метою послаблення сировинної залежності необхідно впровадити у лісовій промисловості.

Крім того, експортуючи в основному товари паливно-енергетичної групи, потрібно значно поліпшити обробку сировини титану, скандію, неодиму, празеодиму та інших рідкоземельних елементів, а також будівельних матеріалів, берилію, граніту, цинку, урану, сільськогосподарської продукції. Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні наполовину менша від рівня розвинених країн.

***

Низка викладених заходів, без реалізації яких відновлення виробничої сфери та ефективне управління неможливе в принципі, становить ту критичну масу позитивних перетворень, яка за умови їх здійснення дасть змогу змінити вкрай загострену соціально-економічну ситуацію в бік її прискореного поліпшення.

Такою партія «Справедливість» бачить соціально-економічну політику, здатну звільнити народно-господарський комплекс від числених дисбалансів і перекосів, зумовлених вітчизняним квазіринком. Перехід від цього руйнівного курсу до відбудови зруйнованої виробничої сфери на основі впровадження притаманних цивілізованому світу товарно-грошових відносин - єдина передумова уникнення остаточного краху національної економіки.

За умов, коли б при владі була наша партія, ці пропозиції лягли б в основу невідкладних антикризових заходів порятунку економіки. Сьогодні ж, коли ще такий час не прийшов, ми пропонуємо діючій владі здійснити ці заходи і тим самим продемонструвати, наскільки патріотичною і відповідальною перед майбутнім народу України вона є.

Комплекс антикризових реформ, який пропонує партія «Справедливість», здатний уберегти економіку від остаточної деградації, відвести Україну від прірви.

У зв’язку з тим, що на світовому ринку в умовах формування інформаційного суспільства обмін науково-технічними досягненнями все більше витісняє торгівлю готовою продукцією, необхідно організувати взаємовигідний обмін на ліцензійній основі науково-технічними розробками, винаходами та промисловими зразками.

Партія «Справедливість» обстоює наукову незалежність держави. Вона полягає у наявності у держави передових позицій хоча б у декількох пріоритетних галузях світової науки та спроможності утримувати їх, у наявності висококваліфікованих вчених, у здатності народу, і насамперед інтелігенції, засвоювати нові знання, технічні інновації, впроваджувати наукові винаходи у виробництво та ін.

Одначе значною загрозою науковій безпеці держави є занепад справжньої вищої школи, низький рівень викладання у більшості приватних навчальних закладів. Крім диктату ззовні та кризових явищ в економіці, ці проблеми поглиблюються ще й відсутністю обґрунтованої науково-технічної політики та адекватної їй системи державного регулювання за допомогою фінансово-кредитних, податкових, амортизаційних та інших важелів.

Ми повинні забезпечити якісно новий розвиток української школи, університетів і профтехучилищ. Якісна освіта і виховання справжніх патріотів України – мають бути національними пріоритетами.

Необхідно визначити оптимальну за напрямками кількість державних програм щодо освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, включаючи проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, створення зразків нових виробів та будівництво підприємств з масового їх випуску. Треба посприяти у задоволенні потреб на цю продукцію внутрішнього ринку і наданні державою допомоги товаровиробникам у проникненні на зовнішній ринок. Способом проведення такої політики є створення відповідної науково-дослідної інфраструктури, укладання на конкурсній основі державних контрактів з великими підприємствами на виконання наукових робіт і створення нових зразків промислової продукції, її закупівлю (тобто наявність гарантованого ринку збуту) тощо.

Держава повинна придбати ліцензії на найновіші технології, вироби та матеріали і швидко створити з них власне виробництво. В той же час мають бути всіляко підтримані власні технологічні прориви, досягнення вітчизняної науки і техніки.

Пріоритетним для України є випуск таких видів продукції, де вона займає передові науково-технічні позиції. До них належать ракетно-космічна техніка, авіація, нові конструкції газових турбін, вироби порошкової металургії, зварювальні та композиційні матеріали, суднобудування та деякі інші.

Основними джерелами капіталовкладень для виконання таких про­грам повинні стати державні довгострокові позики, кредити комерційних банків, кошти підприємств, отримані шляхом надання державою податкових пільг, випуск акцій та їх продаж населенню за умови надання державою пільг при оподаткуванні дивідендів та гарантії їх отримання. Сюди ж треба спрямувати частину коштів державного бюджету, конверсійного та інвестиційного фондів, куди відраховують внески із своїх доходів підприємства.

Важливо розвивати промислову інтеграцію з країнами Євросоюзу та СНД. Прикладом спільного створення складного конкурентоспроможного продукту є галузь літакобудування. Крім економічної вигоди, це відкриє нові можливості для самореалізації молоді України, перспективу для застосування її енергії і таланту.

Сьогодні, як ніколи, важливим і актуальним є відновлення раціональних господарських та науково-виробничих зв’язків з країнами СНД і Східної Європи. Відсутність таких кроків або надмірно повільне їх відновлення призводить до того, що окремі країни СНД змушені самостійно освоювати випуск частини тієї продукції, яка раніше вироблялася в Україні.

На часі відновлення і створення нових форм ефективної взаємодії науки і техніки (технопарків та ін.) і вільних економічних зон, у яких легше формувати сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземного капіталу, будівництва спільних підприємств тощо. Відновлення таким чином робочих місць сприятиме також і добробуту молоді, продуктивної частини суспільства, молодих сімей.

Партія як сила реалістична, усвідомлює, що нам не обійтися нині без зовнішнього сприяння, особливо з боку Євросоюзу. Щоправда, воно має полягати не в кабальних позичках, заручниками котрих стануть діти і внуки наші, а у взаємовигідній співпраці, створенні комплексу умов для надходження закордонних інвестицій як від міжнародних фінансових організацій, так і передусім від європейських компаній. Такими основними умовами є стабільність і досконалість законодавства з регулювання діяльності підприємств з участю іноземних інвестицій, досконалість податкової системи, покращання механізму іноземних інвестицій у процесі роздержавлення і приватизації (зокрема, методики оцінювання майна, розробки гнучкої системи розрахунків за об’єкт, що приватизується, та ін.).

Найновішою формою незалежності в межах технологічного способу виробництва є інформаційна незалежність. Україна значно відстає у розробці суперкомп’ютерів п’ятого покоління, інших інформаційних технологій від розвинених країн світу, що загрожує перетворенню її в інформаційну колонію цих країн.

Уже стало реальністю втручання наддержав у приватне життя громадян. Тотальний контроль охопив усю планету. Це особливо стосується України, бо вона стала ще й об’єктом неприхованої інформаційної війни. Внаслідок чого значна частина громадян, особливо на Півдні та Сході України, виявилися зомбовані пропагандистськи, а деякі групи населення схилялися до сепаратизму і навіть виступили зі зброєю проти суверенітету і цілісності держави. Україна виявилася інформаційно обеззброєною, особливо на перших етапах конфлікту.

Тому партія «Справедливість» виступає за невідкладне прийняття Верховною Радою України Закону «Про забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету особи, суспільства, держави» та докорінного перегляду інформаційної політики на користь суверенітету та незалежності із забезпеченням основних інформаційних прав і свобод громадян і суспільства.

Винятково важливого значення партія надає оборонній реформі та проблемам зовнішньої політики.

Партія «Справедливість» з часу свого створення наголошувала на важливості проблем Збройних Сил України, проте тільки нині, в умовах збройного конфлікту, усьому суспільству стало очевидно, яке злочинне руйнування було вчинене над Армією України. «Справедливість» вимагатиме глибокого аналізу такого стану речей, проведення об’єктивного розслідування щодо винуватців. Адже цей злочин потягнув за собою сотні смертей, тисячі каліцтв молодих воїнів, численні жертви мирних громадян, небачені жахіття і руїни.

Проблема оборонної реформи у демократичній країні є не лише суто військовою, а й державно-суспільною. І не лише тому, що вона має чимало взаємопов’язаних складових: політичну, соціальну, економічну, гуманітарну, наукову, технічну тощо. Оборонна реформа, за нашим переконанням, має на меті здійснення трьох окремих, але взаємопов’язаних напрямів:

- встановлення демократичного контролю за процесом становлення та діяльністю Збройних Сил;

- формування нових цивільно-військових відносин;

- реформування існуючого оборонного комплексу.

Перший з цих напрямів, у свою чергу, складається з урядового керування військовою діяльністю за умов певної довіри суспільства до влади та поваги до Збройних Сил (здобуття такої довіри та поваги теж потрібно виділити в окремий напрям), парламентського нагляду за діями влади та Збройних Сил, регулярного висвітлення результатів цього нагляду, а також запла­нованих та здійснених військових витрат.

Другий напрям є однією з найважливіших складових життя та за­гальнонаціональної культури кожного суспільства. Як і в кожній демократичній країні, якість наших цивільно-війсь­кових відносин визначається якістю відносин між: а) армією та владою; б) армією та суспільством; в) владою та суспільством.

Нині якість цих відносин дуже низька. Українські офіцери і контрактники є бідними людьми. Зняття соціальної та іншої напруги серед військових, у суспільстві в цілому, відновлення втраченої взаємної довіри вказаних суб’єктів відносин мають стати фундаментальною основою подальшої гуманізації та росту патріотизму цивільно-військових відносин, котрі є конче потрібними для України в її сучасному становищі.

Третій напрям - реформування оборонного комплексу, який потребує реструктуризації Збройних Сил, структурної перебудови та переорієнтації військово-промислового комплексу у відповідності до потреб забезпечення суверенітету і безпеки держави, політичної та територіальної незалежності України. Потрібно оснастити Армію сучасними системами, технікою і технологіями, здатними протистояти будь-якому агресору. Належить здійснити якісне кадрове наповнення Збройних Сил України, забезпечити соціальний захист військових, сприяти адаптації військової психології до умов життєдіяльності в демократичній країні, а також соціальної та професійної адаптації колишніх військових до цивільних умов життєдіяльності.

Вирішення усіх цих питань повинно супроводжуватись розробкою та взаємним змістовним узгодженням трьох глобальних доктрин: соціально-економічного і гуманітарного розвитку України, зовнішньополітичної доктрини та військової доктрини. Основою і контекстом стратегічних і тактичних рішень, котрі мають визначаються цими доктринами, повинні бути багатовимірні європейські та світові тенденції, котрі впливають чи можуть вплинути на стан національної безпеки України.

У зв’язку з цим партія «Справедливість» висловлюється за те, щоб у здійсненні зовнішньої політики держави неодмінно і повномасштабно враховувалися не тільки реалії сьогодення, але й найсуттєвіші геополітичні перспективи.

може призвести і вже призводить, як свідчить ситуація в Україні, до протистояння континентів і країн, до появи на світовій геополітичній карті декількох нових впливових світових геополітичних полюсів. Суттєві зміни розвитку світових тенденцій, котрі відбулися останніми роками, вимагають відповідної реконструкції Ради Безпеки ООН. Новим світовим умовам потрібна, з одного боку, більш жорстка, з другого - більш демократична, а з третього - більш ор­ганізаційно-технічно оснащена Рада Безпеки ООН.

Необхідно винести на Всенародний референдум питання збереження позаблокового статусу України, або, навпаки, приєднання до військово-політичного союзу і вирішити це механізмом прямої демократії. Результати референдуму мають лягти в основу Конституційних положень щодо оборони і безпеки України та визначити стратегію оборонної політики на майбутнє.

5. Особливості діяльності партії, її стратегія і тактика

Викладені вище програмні принципи партії «Справедливість» характеризують нас як партію українську, державницьку, демократичну, конструктивну, об’єднуючу, творчу і як партію конкретної економічної і соціальної дії.

У цих програмних засадах немає місця деталізації процесів саморозвитку партії, її структур, - усе це вирішуватиметься в результаті поточної партійної роботи, удосконалення Статуту, визначатиметься керівними і виконавчими органами партії. Ці ж програмні принципи цілком орієнтуються на те, чого з величезним нетерпінням чекають люди, чекає усе суспільство: що і як треба зробити, аби здолати гостру кризу, всебічно поліпшити життя людей, відродити Україну. Ми покликані до життя небезпечним розвитком економічних і соціально-політичних процесів, безповоротними втратами, які несе останнім часом лівий рух в Україні.

Ми змушені констатувати той незаперечний факт, що лівоцентристська політична течія в Україні постала перед гострою необхідністю якісно нового осмислення суспільно-політичних і соціально-економічних реалій та вироблення адекватної стратегії і тактики діяльності. В іншому випадку, як уже засвідчує політична практика останнього часу, ліві партії втратять реальний вплив на розвиток процесів у суспільстві і державі, перетворяться на формальний атрибут, ширму псевдодемократії, на своєрідного політичного статиста в грі конкуруючих праволіберальних олігархічних угруповань різного ґатунку або й зовсім зійдуть на узбіччя політичного життя.

5.1. Згуртування лівих сил – об’єктивна необхідність

Розвиваючи нашу партію, ми працюємо на згуртування, складання разом зусиль патріотів держави у лівій течії і тим самим вдихаємо нове життя в ідею соціальної справедливості, наповнюємо її реальним змістом, посилюємо вплив на політичні процеси, а в перспективі, віримо, істотно впливатимемо й на соціально-економічні…

Наша партія - політична організація лівоцентристського спрямування, спроможна висловлювати і реалізовувати інтереси людей найманої праці, робітників і селян, технічної, гуманітарної і соціальної інтелігенції, вітчизняних виробників, підприємців, приватних власників, молоді, жіноцтва, ветеранів війни і праці, об’єднаних спільною метою національного порятунку, досягнення соціальної справедливості, налаштованих на продуктивну працю в усіх сферах життя, на зміцнення соціального миру і безпечного існування. На швидке подолання кризи і піднесення України. Ми сповідуємо загальнолюдські цінності, опираючись в своїй діяльності на програмні документи Соцінтерну, зокрема Стокгольмської Декларації 1989 року.

Такі загальні контури соціальної бази нашої партії, широкої бази, іноді в окремих деталях, з різними інтересами, але спорідненої в одному: ці люди - люди чесної праці, громадяни і патріоти України, незалежно від національності і віросповідання, прихильники такої моделі суспільства і державотворення, в основі якої - ідея соціальної справедливості, духовного, економічного і політичного піднесення Української держави.

Об’єднуючою основою нашої партії є ідея побудови суверенної і незалежної Української держави з пріоритетом прав і свобод людини, з міцним нерозривним поєднанням комплексу соціальних і національних засад на принципах єдності народу України, свободи, рівності, братерства, справедливості, вільної від експлуатації праці і реального народовладдя.

Таким чином, ми підтверджуємо свою прихильність сучасним соціалістичним ідеалам, реалізація яких у поєднанні з глибоко продуманою національною політикою виведе Україну на траєкторію цивілізаційного прориву і піднесення.

5.2. Наша мета – сучасний європейський соціалізм

В час глобальних соціальних викликів вважаємо найважливішим завданням реалізацію найвищого ґатунку програм, спрямованих на забезпечення максимального життєвого рівня своїх громадян, які ми спостерігаємо у країнах з високим рівнем економіки і демократії. Йти протилежним шляхом, шляхом країн-аутсайдерів, із злиднями і соціальним відчуженням громадян, - ганебно, неприпустимо і навіть небезпечно. Світла перспектива України, благополуччя народу - в утвердженні справжніх демократичних соціалістичних начал в економіці, соціальній сфері, демократичній організації політичної влади. Ми за соціалізм на засадах багатоукладної ринкової економіки з високим ступенем участі у ній як власників самих громадян, із солідарною відповідальністю усіх учасників процесу виробництва, товарних відносин і розподілу, із зведеними до мінімуму, а у перспективі взагалі ліквідованими майновою і матеріальною нерівністю та експлуатацією, із високим ступенем колективної участі громадян у справах свого підприємства, у подоланні відчуження від засобів виробництва і результатів праці.

Беручи за теоретичну базову основу своєї діяльності науковий демократичний соціалізм, зокрема європейський соціалізм, сьогодні, у практиці державотворення, ми усвідомлюємо необхідність застосування й інших, перевірених життям і практикою багатьох держав, моделей і засобів економічного відродження.

Ми черпаємо силу і снагу з цілющого джерела української соціалістичної історії, що сягає пракорінням Шевченка і Франка, Лесі Українки, Драгоманова, Грушевського, Винниченка, Скрипника… Взірцем державницької мудрості для нас є могутня постать Богдана Хмельницького, який мріяв мати вільну Україну без холопа і пана.

Сьогодні, у практиці державотворення, ми усвідомлюємо можливість застосування й інших, перевірених життям і практикою багатьох держав, моделей економічного, соціального і політичного відродження.

Придатне все, що не руйнує, а підносить економіку, що не уярмлює, а робить незалежною особу, що не звужує, а розширює матеріальні можливості громадян, підносить їхній добробут, загальний рівень життя, що не пов’язує залежністю, а, навпаки, робить державу незалежною від непосильних запозичань із наджорсткими претензіями кредиторів. І ми готові творчо застосувати усі кращі набутки.

Оскільки ми проголошуємо стратегічним вибором України: в економіці шлях ринково-планової економіки із домінуванням соціальних інтересів трудової частини суспільства; у суспільній сфері - формування громадянського суспільства на засадах широкої і всебічної демократії, потрібно дати відповідь на те, яким є наше ставлення до двох ключових моментів - приватної власності і класової боротьби.

Не може бути й мови про усунення держави з економіки та про те, що вона може добровільно позбавити себе стратегічних об’єктів. Це було б рівноцінно втраті самої державності. Це гостро відчувається в особливі періоди, які пережила Україна із анексією Криму та фактичними воєнними діями на Сході України.

Приватна власність, якщо вона відкрита для інвестицій і отримує їх, може істотно і позитивно впливати на загальну економічну ситуацію. І ми це вітаємо.

При цьому не можна переоцінювати приватну форму власності, як це роблять деякі реформатори, бо вона за нинішніх умов не здатна забезпечити стратегічні наукові (фундаментальні і прикладні) дослідження та розвиток базових наукомістких галузей, космічної, атомної і ядерної індустрії або, скажімо, розв’язання загальнодержавного комплексу військових, освітніх, культурних, екологічних та інших глобального характеру проблем. Це може зробити лише держава, включивши свої потужні резерви у вигляді державної і колективної власності, якщо, звичайно, такі резерви ще залишатимуться, і за умови подолання руйнівних наслідків непродуманих трансформацій.

Отже, ми за чесну конкуренцію різних форм власності, за конституційний захист їх, проти штучних обмежень і утисків. На наше переконання, має бути конституційно визнаною і колективна трудова форма власності.

Щодо класової боротьби. Ця проблема сьогодні особливо актуальна, і вона вимагає ґрунтовного осмислення. У XXI столітті, і класову боротьбу слід розглядати в іншому, гуманістичному, загальноцивілізаційному контексті.

Середньостатистичний робітник-пролетарій - це безробітний співвласник часто-густо непрацюючого підприємства. Маємо таке своєрідне поєднання в одній особі приватного (асоційованого) співвласника засобів виробництва, найманого працівника і безробітного. Щоб якось прожити самому і утримувати сім’ю цей працівник “в трьох іпостасях” набуває ще й четвертої - йде торгувати на один із численних базарів. Тобто стає уже чи то дрібним купцем, чи дрібним буржуа…

Марксові не могло й уявитися, що через півтора століття його чітка класифікація буде отак змішана. Причиною цього змішання є усе та ж, відкрита геніальним мислителем, додаткова вартість, яка робить багатими одних і злидарями інших. Сучасна типологія класів, соціальних груп і новітня теорія захисту класових і суспільних інтересів - найголовніше завдання теоретичної роботи нашої партії, оскільки ліві партії в Україні або задовольняються баченням цієї проблеми як вона стояла у кінці XIX - на початку XX століть, або сором’язливо затуляють на це очі…

В умовах нашої держави боротьба соціальних груп, класів за свої права не втратила своєї актуальності. Інструментом її на наше переконання, має стати не камінь з бруківки, а Конституція, Закони держави, а засобом досягнення мети - скоординовані виступи через акції профспілок, судовий захист, участь у політичних кампаніях тих партій, яким люди довіряють, зрештою, голос на виборах, діяльність парламентських фракцій, що висловлюють волю тих чи інших суспільних прошарків, звернення до європейських і світових правозахисних інституцій, якщо вичерпуються засоби внутрішньодержавного характеру.

Середньостатистичний робітник, найманий працівник часто-густо  у чотирьох ролях одночасно повинен чітко знати свої права, вміти боротися і відстоювати їх. Несвоєчасно виплачена зарплата, пенсія чи допомога по безробіттю, утиск адміністрації чи незаконне монопольне придушення конкурентами підприємства, співвласником якого є працівник, рекет, побори на базарі де він торгує, свавілля податківців - усе це грубо порушує права людини, і ми повинні застосовувати усі законні засоби, аби відновити їх. Тим самим ми захищаємо і громадянина, і саму державу від нехтування її законами, а значить, від руйнації.

5.3. Демократія – основний інструмент нашої боротьби

У нинішніх умовах олігархічної окупації України тільки демократія, як це не парадоксально звучить, є основним інструментом політичної боротьби, механізмом забезпечення конституційних прав і свобод людини. Форми демократії, відповідно до Стокгольмської декларації принципів Соціалістичного інтернаціоналу (1989р.) можуть відрізнятися одна від одної. Одначе говорити про демократію можна лише у тому випадку, якщо людям в рамках вільних виборів надається можливість вибору між різноманітними політичними альтернативами; якщо є можливість заміни уряду мирними засобами на засадах мирного волевиявлення народу; якщо гарантовані права особи та меншості; якщо існує незалежна система судочинства, що ґрунтується на пануванні закону та неупереджено ставиться до всіх громадян. Політична демократія становить невід`ємний елемент соціалістичного суспільства. Демократичний соціалізм — це постійний процес соціальної та економічної демократизації та зміцнення соціальної справедливості.

Партія «Справедливість» переконана: визнання суттєвих класових протиріч і адекватне реагування на них в сучасному вимірі має слугувати не нарощуванню соціальної напруженості, а, навпаки, знімати її ще на дальніх етапах можливих конфліктів. Новий клас власників повинен знати застороги: зиск, накопичення багатства на одному полюсі має межі, які визначаються рівнем добробуту і соціального благополуччя на іншому. Будь-які переобтяження неприпустимі і можуть обернутися консолідованим виступом проти соціальної нерівності, який може закінчитися втратою несправедливо розподілених матеріальних багатств або ще й гіршими наслідками. Синдром «Межигір’я» має бути постійним нагадуванням, засторогою для багатіїв та корупціонерів.

Наша партія твердо стоятиме на боці трудящої людини, людини найманої праці - чи то робітника, селянина, чи то інтелектуального працівника або підприємця, який працює на державу в рамках закону. Ми пропонуватимемо механізми реалізації класового інтересу. Йдеться про захист права людини на працю і достойну винагороду за неї, на соціальний захист у старості, на усунення експлуатації і відчуження плодів праці усього суспільства і окремих груп на користь спритників з числа “нових господарів життя”. Тобто йдеться про справедливість. Ні в кого не може бути ілюзій щодо соціально-класового конформізму чи декласованого “братання” нашої партії. У самій назві ми фіксуємо нашу політичну сутність, а справедливість розглядаємо як основу основ усіх суспільних процесів. При цьому ми маємо на увазі одне: рівність усіх перед законом, рівну винагороду за рівно вкладену працю, рівну відповідальність за нашу державу, за спільну долю.

Іншими словами, не може бути й мови, коли працююча людина в Україні є бідною, а розриви у доходах між найбіднішими і найбагатшими перевищують сотні і тисячі разів. Жодна розвинена країна світу не допускає таких небезпечних диспропорцій, бо так недалеко і до всезагальної біди. Боятися цього передовсім повинні не ті, кому нема що втрачати, а ті, кому втрачати справді є що… Отож, класова солідарність робітників, селян, інтелігенції, службовців, чи студентів, як вихідців із різних прошарків суспільства, має знаходити адекватний відгук у так само класово консолідованому середовищі власників, роботодавців.

При цьому маємо на увазі тих, хто чесно і законно заробив свій капітал і майно. Нажите ж незаконно і носії незаконних багатств не можуть розглядатися як рівні з іншими правосуб’єкти. До них має застосовуватися закон.

Взаємні впливи, посередником яких передовсім має стати держава з її функцією соціальної регуляції, партії та профспілки повинні об’єднувати різні класи і суспільні прошарки на взаємну підтримку і солідарну дію задля порятунку держави, задля спільного майбутнього у багатій і процвітаючій державі.

Виходячи з цього, партія заснує інститут сучасних економічних, соціальних і гуманітарних проблем та наукового соціалізму, на який покладаються великі надії. Тут зможуть розкрити себе невитребувані ресурси і науковий потенціал вчених і практиків, які по-справжньому вболівають за долю України.

Реалізація намірів партії, спрямованих на відродження України, можлива за умови формування відповідальної, патріотичної влади, контролю з боку громадян за її діяльністю, справжньої демократії, відкритості політики і активного функціонування громадянського суспільства.

Заради порятунку України, її прекрасного народу ми закликаємо усі політичні сили в державі припинити повсякденні чвари, паплюження історії радянського періоду і морально засудити носіїв подібних кампаній.

Історія нашого народу, героїчна і трагічна, не повинна бути новітнім полем бою, має вчити примиренню і аж ніяк не ворожнечі.

Потрібно проголосити суворий мораторій на класову, соціальну, національну, релігійну та інші види ворожнечі, бо цього не вибачать нам наші нащадки.

Символи (прапори, емблеми, гімни, герої) повинні сприйматися спокійно, як вияв демократії, і не призводити до ненависті.

Заради збереження життя мільйонів українців та інших народів, які населяють нашу державу, проголосимо багаторічний мораторій на ворожнечу усіх ґатунків, зосередимо свої зусилля на виживанні трудящих і виході України з кризи. Інакше народ прокляне усіх фанатиків, а онуки і правнуки навіки забудуть їхні імена.

Сьогодні Україні, як ніколи, потрібен громадянський мир, а не війна. Трагедія в тому, що жебрак-західняк лупцює жебрака-східняка (чи навпаки), а над ними стоїть олігарх, який роздмухує цю ворожнечу і хижо посміхається, готовий зжерти і того, й іншого…

5.4. Наріжні камені справедливості

Для реалізації нашої програми ми будемо опиратись на чотири наріжних камені, які покликані повернути справедливість у наше життя.

5.4.1. Людина, а не нажива. У центрі всіх дій влади має бути людина, а не нажива. Прийшов час перейти від економіки прибутків до економіки людей. Будь-які реформи, особливо ті, що пов’язані із ризиками, повинні проходити соціальну експертизу, яка нейтралізує можливі негативні наслідки від запровадження реформ. Усі важливі для країни закони та рішення повинні проходити гуманітарну експертизу - перевірку їх на оптимальну відповідність потребам та інтересам людей і суспільства.

5.4.2. Соціальна держава. Держава має бути сильною, але не централізацією, бюрократичним апаратом і диктаторським режимом правління, а його соціальним характером. Соціальний характер держави передбачає органічне поєднання держави і громадянського суспільства, підтримку державою розвитку громадських ініціатив та самоврядування, свободи і демократії в суспільстві, передачу громадянським інститутам і організаціям державних функцій, які можуть реалізовуватися без державного механізму. Переорієнтація головної уваги с грошей на людину означає, що у центрі будь-якої діяльності державних органів повинні бути інтереси членів суспільства, громадян, а не «обраних» категорій людей, бізнесу, влади (т.н. «еліти»). Не громадянське суспільство існує для держави, а держава для громадянського суспільства.

5.4.3. Без демократії немає справжнього соціалізму. Як показав крах більшовицької утопії, без демократії справжній соціалізм неможливий. Новий соціалізм вистражданий історією СРСР та роками незалежності України. Він базується на рівності і свободі, на пріоритеті людини і особистості, де бюрократизації держави і розвитку громадянського суспільства. Він заохочує самоорганізацію та активність населення, багатопартійність та підприємництво.

Представницькі органи влади мають віддзеркалювати інтереси всього суспільства. Не повинно бути такого, щоб дві третини депутатського корпусу парламенту прямо чи опосередковано лобіювали інтереси найбільш багатих 5% населення України, залишаючи інтереси 95% українців, які ці багатства створюють, без уваги, ніби їх взагалі не існує. Люди, особливо ті, які втрапили в біду, не повинні відчувати себе непотрібними, кинутими напризволяще, відірваними від суспільства.  Ми ставимо питання про справедливу представницьку демократію. Необхідно добитися прийняття закону про справедливе представництво і внести відповідні зміни до Конституції України, в статтю, де говориться, що джерелом влади в Україні є народ.

5.4.4. Об’єднуюча основа суспільства – гуманістична мораль. Духовним центром, який скріплює життя суспільства, є гуманістична мораль. Новий соціалізм – гуманістичне суспільство, де кожен – особистість, і всі потрібні і рівноправні, як у добрій родині, це суспільство, яке розвивається як організм, в якому кожен орган відрізняється від інших, але однаково потрібен для здорового та повноцінного життя. Це суспільство, де кожен своєю вільною діяльністю покращує життя усіх і за рахунок цього покращує і умові і перспективи свого власного життя.

Щодо організаційних принципів побудови партії, то це є сучасна державницька партія, партія нового століття, побудована на демократичних засадах, непідвладна впливові боротьби за посади та появі культів, здатна до творчих дискусій, поваги до думки кожного, з правом вільного вступу і виходу зі своїх лав, з гарантуванням захисту інтересів членів партії, із застосуванням парламентських і конституційних непарламентських методів діяльності.

Звичайно, при цьому партія має фіксоване членство, чітку структуру, опирається на свідому дисципліну, а не на примус.

На відміну від тих, хто усіляко силкується демонструвати “європейськість”, насаджуючи водночас у партіях командний стиль, ми справді хочемо бачити партію нашою, українською і демократичною.

Програмні і Статутні документи зорієнтовані на те, щоб допомогти розкритися найкращим рисам тих, хто прийде до наших лав не за кон’юнктурними міркуваннями, не шукаючи щабля до кар’єри чи до спокус влади, а з органічної потреби реалізувати ідею соціальної справедливості, докласти зусиль до того, аби вивести народ і державу нашу з глухих хащ безвиході, відчаю і розпачу.

Ми беремо усе краще, що здобуто на державницькому шляху країни у післяреволюційний період та за радянських часів, проте категорично засуджуємо репресії і деформації, відмежовуємося від переродженців та тих, хто не сприймає незалежності України, відкидаємо догматизм, ортодоксальність, обмеженість у практиці соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку. І це наша принципова позиція.

Ми віримо, що твердість наших принципів, сила аргументів, і віра в наші ідеали людей, які підтримують нас, внесуть свій вклад у формування соціал-демократичного майбутнього в Україні. Ми закликаємо всіх громадян приєднатися до нашої діяльності.

Ми – за справедливу Україну, щасливу людину, достойне життя!

Ми за Україну без жебраків і олігархів!

Справедливість в Україні буде!

Настає час справедливості! Борімося!