Українським жінкам не комфортно в політиці?

Як насправді жінки потрапляють у політику, чим відрізняються стратегії досвідченої жінки-політика від стратегій молодої,  які сфери дискомфорту у жінок-лідерок – на ці та інші не менш цікаві питання дали відповідь учасники круглого столу «ЖІНКИ В ПОЛІТИЦІ: ШЛЯХИ, ПРОБЛЕМИ, УЧАСТЬ», який відбувся 3 лютого в прес-клубі газети «Новий день».

Протягом січня-лютого 2013 року Всеукраїнська громадська організація «Жіночий консорціум України»  спільно з Київським інститутом гендерних досліджень зробили аналітичне дослідження у шести регіонах України (Севастополь, Рівне, Харків, Запоріжжя, Переяслав-Хмельницький та Мукачеве), під час якого з’ясували місцеві особливості просування жінок у політику.

Презентувала аудиторії результати дослідження директор Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик.

Як виявилося під час дослідження, всупереч загальноприйнятій думці, жінки потрапляють у політику, як правило, двома шляхами: через роботу помічниці діючого політика або через вплив на них сильної рольової моделі соціально чи політично активної жінки. У другому варіанті жінка «надихається» яскравою особистістю та історією іншої представниці прекрасної статі, яка досягла успіху (це може бути Юлія Тимошенко або навіть й директорка місцевої школи).

До провідних мотивів участі жінок у політичній діяльності місцевого рівня належать три – потреба розв’язати нагальну соціальну проблему , потреба у самореалізації та мотив деміурга (творця). Тобто початком політичної діяльності жінки може стати, наприклад, житлово-комунальна проблема у будинку або у дворі, вирішенню якої вона посприяла. Можливо, саме за допомогою цього жінка відкрила в собі лідерські якості та «талант» вирішувати проблеми громадян. Щодо останнього мотиву деміурга (творця), то тут теж мова йде про самореалізацію, але жінку захоплює саме те, що вона причетна до змін, що усе це завдяки їй. Висловлюючись простою мовою, це задоволення власних амбіцій.

Наступне питання, на які відповідали респонденти «Чи є дискримінація жінок в політиці?». Тут думки розділилися. Жінки-новачки у політиці переконані, що дискримінації за статтю у політиці немає. А на думку досвідченіших політичних лідерок, жінкам у політиці суттєво менш комфортно, і дискримінація за статтю є. Багато респонденток відповідали, що «жінці в політиці комфортно, якщо вона сильна особистість», але й значна кількість учасниць дослідження висловлювали та підтримували думку, що українським жінкам у політиці куди менш комфортно, аніж чоловікам (сексизм, подвійні стандарти щодо жінок і чоловіків, родинні обов’язки жінок тощо). Цікаво, що переважна кількість респонденток не повідомляли, що саме вони стикалися з дискримінацією, але говорили, що помічали її щодо інших.

Сферами дискомфорту для жінок-політиків стають подвійне навантаження (в сім’і в політичній діяльності), нерівний розподіл домашніх обов’язків, брак часу, низька підтримка громади, низька підтримка peer group, недостатній рівень підтримки з боку партій, місцевих політичних ат бізнес-асоціацій, брак фінансових ресурсів, проблеми з жіночою солідарністю (жінки часто не голосують за жінок), гендерні стереотипи і авто стереотипи, відсутність належних знань (практичних навичок).

За підсумками дослідження, політичні стратегії розширення жіночого політичного представництва мають охоплювати жіночі школи політичного лідерства та створення баз даних перспективних кандидаток, упровадження гендерно рівного розподілу домашніх обов’язків, розроблення власної політичної стратегії, солідарність з іншими жінками та мережеву взаємодію із жіночим громадським сектором, жіночі міжпартійну солідарність та політичне наставництво для початківців.

Як зазначила Марфа Скорик, жінки потерпають від стереотипу, що жінка-політик – це протилежність жінці-матері. Хоча середній вік жінки-політика в Україні 45-47 років, тобто коли активістка вже виконала свої репродуктивні зобов’язання. Головне – щоб чоловік лідерки позитивно ставився до її кар’єри та підтримував свою дружину.

На думку директора Київського інституту гендерних досліджень, не можна розглядати жінок-політиків як одну цілісну групу, адже погляди молодих жінок-лідерок та більш досвідчених активісток суттєво відрізняються. Початківці здебільшого роблять ставку на особистість, а старші – на обставини функціонування політичної сфери, які треба міняти.

Загалом дослідники прийшли до висновку, що все-таки жінкам в політиці некомфортно. Хоча… Не факт, що всім чоловікам комфортно в ній.

Наприкінці круглого столу під час згадки про такі нерідкі в нашій Верховній Раді «мордобої», думки учасників заходу розділилися. Хтось сказав, що, може, не варто жінкам йти в політику, де зараз з кожним днем наростає агресія. А хтось вважає, що, можливо, якщо б в раді було більше жінок, чоловіки там менше б билися.

Катерина Пономаренко